The second document is the article in Ukrainian newspaper "Radians'ka Ukraina" (Soviet Ukraine) dated by 12 Oktober 1945. The original one can find in Vernadsky National Library of Ukraine (department of newspapers)
http://www.nbuv.gov.ua/.
http://www.ussrphoto.com/UserContent/1292015_p3.jpgHere is the article "Peaceful Arsenal"
http://www.ussrphoto.com/UserContent/1292015_p5.jpgI rewrite here the full version in Ukrainian. If you would like to read it whole use Google Translator. The most interesting place is here "... But there are some first tries. There is something that makes the words of factory director K. Smirnov real. He says that soon here would appear the camera on which people would search usual trademark FED but would find another - a Kiev one. "
Мирний Арсенал
Палає вогонь у горні. Від полум'я червоніє сталь, міцно затиснута довгими кліщами. Скільки років дивиться в полум'я горна своїми вже натрудженими очима коваль Михайло Піорко! Йому вже 69 років, 44 з них він на цьому заводі. Історія заводу - біографія старика.
Доля заводу стала долею його людей. Та ось спіткало велике нещастя коваля Михайла Піорка і, здається, як би не мінявся завод, ніяк не вплине ця зміна на його долю - синів вже не піднімеш. Один в 1941 році вів літак над Прибалтикою, літак зробив своє діло, але льотчик, - похмуро говорить батько, - приземлився навічно. А другий... Скільки ще разів зазеленіють дерева на широкому бульварі Шевченка, тягтимуться до сонця, наллються соками нові віти. Загубиться серед них і та, навколо якої обвилася мотузка, туго зав'язана німцем, щоб другим кінцем намертво задавити горло двадцятирічному хлопцеві. І під тінь тих вітів ніколи не прийде вже з дівчиною Василь Піорко.
З трьох синів залишився єдиний. Сумно було в напіврозваленому будинку коваля. Він та стара - ще на Уралі. Старого надіслали сюди, а син ще точив деталі для гармат, таких гармат, що їх - скільки пам'ятає старий - так багато випускав його рідний Арсенал.
Війна невблаганно втрутилася в історію заводу і біографію коваля. Війна інесла поправки в земний профіль України. Зорана снарядами, здиблена динамітом, вдавлена бомбами наша земля. Гори руїн піднялися над рівнинами міст і селищ. Багато треба вирівнювати. Треба заново нанести на карту профіль землі, вирваної з німецького пекла, щоб потім по цій карті креслити нову.
І ковалеві Піорку, що все життя кував деталі для цехів, які робили гармати, після повернення на рідний Арсенал довелося сильніше роздути горно, взяти в руки кліщі і міцніше затиснути в них нову деталь для нового заводу, що створюється на рештках старого. Цей новий завод дасть і вже подекуди дає те, що в воєнний час озброює око наводчика, мінера, флотоводця, а в час мирний - око геодезиста, дослідника, будівельника. Людина, що робила гармати, разом з своїми товарищами здобуває нову професію, і в ній багато такого, що виходить за рамки звичайного збагачення виробничого досвіду.
Колись німці вихвалялися: "Люди всього світу дивляться крізь оптику Цейса". Німецька оптика вважалася неперевершаною. До неї зверталися, як до найдосконалішого еталона. Проте і найдосконаліші скла, через які солдати Гітлера вже навіть виразно бачили Москву і Ленінград, не врятували німців.
І ось у стінах колишнього заводу, зруйнованого, скаліченого, ми знаходимо перші ознаки нового. Він тільки створюється. Коваль Михайло Піорко кує для нього деталі машин. Прибувають ешелони з устаткуванням. Його монтують, встановлюють у нашвидку пристосованих цехах. І вже гудуть мотори. Серед хаосу руїн вже обертаються розумні, зовсім нові для Києва верстати, і варто побути тут дві - три години, щоб стати свідком чудесного перетворення.